На­зар Білик "Дощ"

Влас­не наз­ва ро­боти - «Дощ» - до­сить за­галь­на та умов­на. Чо­ловіча фігу­ра з крап­лею на все об­личчя, підня­те до не­ба...

У фор­маль­но­му плані на­чеб­то цілком прос­то і зро­зуміло. Але ви­корис­та­на цією фор­мою ме­тафо­ра, влас­не її зміст - роз­кри­ває мої осо­бисті роз­ду­ми про лю­дину. Перш за все, ро­бота прис­вя­чена внутрішнь­ому її діало­гу, який во­на ве­де з со­бою, це пев­не за­питу­ван­ня, пев­ний по­шук смислів, ви­яв­лення внутрішніх не­виріше­них пи­тань, які ви­ника­ють про­тягом жит­тя у кож­но­го з нас. У по­шуку відповіді на них лю­дина і піднімає об­личчя до не­ба.



Крап­ля во­ди тут сим­вол діало­гу, який з'єднує лю­дину з її Твор­цем і з усім різно­маніттям жит­тя. Влас­не фор­ма людсь­кої фігу­ри про­дик­то­вана прос­тим тлу­мачен­ням: у неї пух­ка і по­рис­та струк­ту­ра, схо­жа на ви­сох­лу від по­сухи зем­лю, ко­ли во­на жадібно вби­рає во­ду. Крім то­го, тут я ско­рис­тався грою з мас­шта­бом, зро­бив­ши крап­лю каз­ко­во ве­ликою, тим са­мим підка­зав­ши і на­гадав­ши лю­дині, що як час­ти­на при­роди во­на не біль­ша за ко­маху.



На до­даток до ска­зано­го - приб­лизно та­ке моє ро­зуміння всієї серй­оз­ності пи­тан­ня взаємодії лю­дини та нав­ко­лишнь­ого се­редо­вища в їх не­роз­ривно­му співісну­ванні.