Ро­ман Мінін «Захід Дон­ба­су»

Ко­ли був вічний мир, вічний день Шах­та­ря, за­пах шпал, те­риконів, солідо­лу, літо, що плав­но пе­рехо­дить у ве­ресень, наївність, прос­то­та і ясність.

Пам'ятаю цей стан, час дня ко­ли він на­кочу­вав, це ближ­че до за­ходу сон­ця, ко­ли вітер відлітав до сте­пу, і втом­ле­ний спе­кот­ний пил шу­кав собі місце де б при­ляг­ти відпо­чити і без­це­ремон­но ля­гав на все, га­ражі відкри­вали шир­ше двері своїм гос­тям, в небі між то­поля­ми но­сили­ся з пис­ком ластівки, сон­це хо­вало­ся за ко­чегар­ню, ожи­вали аль­тан­ки і лав­ки біля під'їздів, і всі один од­но­го зна­ли.

За­раз ми є свідка­ми то­го як змінюєть­ся Дон­бас. Мож­ли­во зник­не навіть са­ма наз­ва. Мені хо­четь­ся щоб про нь­ого бу­ли тіль­ки гарні спо­гади. Не­хай цієї круг­лою пе­чат­кою в пам'яті за­лишить­ся об­раз моєї батьківщи­ни.

Для всіх, хто на­родив­ся там і був щас­ли­вим,

Захід Дон­ба­су по­винен бу­ти кра­сивим.

Як­що мені за­хочеть­ся в рай, я знаю де й­ого шу­кати, я знаю - щас­тя в прос­тоті...

Ро­ман Мінін